Інтерв'ю начальника Національного університету оборони України генерал-полковника Михайла Коваля Інформагентству МОУ АрміяInform. Частина 3

Наприкінці березня 2014 року Михайла Коваля призначили на посаду Міністра оборони України. Це був час, напевно, найбільших викликів для України за роки її незалежності. Початок АТО, а фактично початок війни росії проти України… Михайло Коваль розповів журналістам Інформаційного агентства АрміяInform про ситуацію на той момент, загрози, стан ЗСУ та найбільші проблеми військових.

«Про те, що мене мають призначити Міністром оборони, я дізнався за кілька хвилин до голосування у залі парламенту»

— Наприкінці березня 2014 року я перебував у Маріуполі. Ми тоді підсилювали кордон, розміщували додаткові підрозділи. З боку росіян у тому регіоні були провокації. Ми мали інформацію, що вони готують великі колони для вторгнення до нас. Тому довелось оперативно підсилювати район пункту пропуску Успенка.

Тоді мені зателефонували ветерани Нацгвардії. Нагадаю, я після армійського корпусу був начальником штабу Внутрішніх військ. Вони повідомили, що рекомендували мене на командувача новостворюваної Нацгвардії. За кілька днів, 22 березня, мене терміново викликали до Києва. Приїхав до столиці, кажуть, вас чекають в адміністрації Президента. Спочатку пан Сергій Пашинський зі мною переговорив. Розмова була про Національну гвардію. Потім була зустріч з Турчиновим. Про Міноборони навіть натяку не було.

24 березня, зала Верховної Ради України. Короткий виступ Ігоря Тенюха, виконувача обов’язків Міністра оборони України, який закінчує доповідь словами: «Я звільняюсь, маю честь». Далі слово бере народний депутат України генерал армії України Олександр Кузьмук. Він мене рекомендує на посаду Міністра оборони. Для мене це було неочікувано, уявіть мій стан…

Після голосування мене викликали в кабінет Голови ВРУ. Там були Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов і Андрій Парубій. Розмова була короткою, її суть можна висловити одним реченням: генерал, треба витягнути ситуацію — у нас іншого шляху немає.

Завдання із забезпечення війська бронежилетами, шоломами певні посадовці фактично саботували…

— Чи знали ви тоді про реальний стан ЗСУ?

— Я знав і відчував, що в Міноборони України була потужна п’ята колона, російські ставленики. Я добре знав настрої багатьох генералів нашого війська. Згадайте, скільки років Міноборони очолювали проросійські особи. Роками військо скорочувалось, зброя продавалась, навчання не проводилось, фінансували армію багато років за залишковим принципом… Всі дії п’ятої колони були спрямовані на пониження спроможності держави до спротиву. І своє завдання вони виконали. Коли я був командиром танкової дивізії, у з’єднанні було 352 танки Т-72. Всі на ходу, справні. Згодом ухвалили рішення на її місці сформувати механізовану бригаду. Інше, я добре пам’ятаю, коли давали команду відправляти на відчуження найсвіжіші боєприпаси, а у військах залишали старі. І так було в масштабах всього війська. А згадайте вибухи на складах боєприпасів, один за одним, ми втратили величезну кількість БК… Очевидно, що це було планомірним зниженням спроможностей армії. Тому навесні 2014 року військо було в жалюгідному стані. Бракувало елементарного. Не було в що одягнути солдатів. У багатьох військових частинах не могли навіть вигнати техніку з боксів, бо не було акумуляторів. Ми відверто були дуже слабкими. Правду кажучи, тоді і в росіян не було достатньо сил, щоб піти великим фронтом на нас…

— Чи вдавалося оперативно зміцнювати нашу оборону, забезпечувати потреби війська?

— Я часто помічав, що на нарадах доповідають одне, а насправді стан справ виявлявся значно гіршим. Тоді намагався особисто виїжджати у війська, заглиблюватися у багато проблем забезпечення війська. Я полетів на перешийки — Чонгар і Перекоп. На картах, у доповідях у нас на півдні потужна оборона, все надійно перекрито. А насправді це все словесний туман. Повертаюсь до Києва, відразу їду в сухопутку, збираю керівний склад, питаю начальника ППО, начальника ракетних військ і артилерії сухопутних військ та інших командирів. Запитую, які угруповання створені? Яка їхня боєздатність? А багатьох в очах олов’яні хмари. Я тоді сказав прямо: «якщо ситуацію оперативно не виправите, підете зі своїх посад…»

З великими труднощами нам таки вдалося мобілізувати людей для кількох бригад. А забезпечити їх усім необхідним виявилось ще складніше. Завдання із забезпечення війська бронежилетами, шоломами певні посадовці фактично саботували…

— До речі, пам’ятаю, ви тоді прийняли рішення закуповувати бронежилети без комірців та пахових частин. З метою економії коштів?

— Так, саме таке я прийняв тоді рішення. Пізніше прокуратура порушила кримінальну справу проти мене за закупівлю бронежилетів. Але її згодом закрили. Суть питання така. Процедура закупівлі бронежилетів відверто затягувалась. Певні посадовці завжди знаходили якісь причини. А в суспільстві кричали: «наших солдатів відправляють під кулі без бронежилетів!». Запропонували бронежилети з комірцями та вставками для паху. Вартість висока, а точніше — явно завищена. І це при тому, що дефіцит бюджету величезний. Я прийняв рішення закуповувати бронежилети без комірців та вставок для паху. Бо при цьому їх вартість знижувалась майже вдвічі. Тобто за ціну одного бронежилета з додатковими елементами (комірцями та вставками для паху. — Авт.) ми могли придбати два.

Фото: EPA

— Якою була реакція на ваші доповіді про реальний стан війська, його кричущі потреби?

— Я завжди об’єктивно інформував про реальний стан справ у війську. Реакція Олександра Турчинова на проблеми війська була швидкою, оперативно постачалося ПММ, акумуляторні батареї, резина. Вишукувались кошти з резервів бюджету на інші потреби. Щоправда, фінансові можливості бюджету були не зіставні з реальними потребами війська.

— На вашу думку, чому вас замінили на початку липня 2014 року на посаді Міністра оборони?

— Я військовий, і не маю права обговорювати рішення керівництва. Наприкінці травня 2014 р. на позачергових виборах Петро Порошенко був обраний Президентом України. Це він вже приймав рішення щодо моєї відставки в липні. Відверто, я багато аналізував свою діяльність на посаді Міністра оборони. Я досі аналізую. Я зберіг багато інформації з того періоду (Михайло Володимирович приносить із сусідньої кімнати великі папки з паперами та кладе на стіл. — Авт.). Я маю повну картину того часу, щоб ніхто не смів викривляти дійсність чи переписувати розвиток подій того періоду. У мене зафіксована хроніка подій кожного дня на посаді Міністра оборони України. Особливий біль викликає книга загиблих військовослужбовців ЗСУ за три з половиною місяці.

— Скільки військових у цій «чорній» книзі?

— 141 загиблий. Більшість із них, це трагедія Іл-76, коли загинули десантники, та трагедія 51-ї бригади (напад проросійських сепаратистів на підрозділ 51-ї бригади неподалік міста Волноваха, що стався приблизно о 4:30 ранку 22 травня 2014 року. У результаті нападу загинули 17 військовослужбовців — Авт.).   У цій книзі військове звання, прізвище, ім’я кожного воїна, який загинув у період, коли я виконував обов’язки Міністра оборони. Вказано, якою нагородою відзначений, чи отримала сім’я всі належні виплати. Звісно, тих, хто загинув через п’янку, не нагороджували. Таких у цій книзі теж немало.

Об’єктивно, мене зняли не за якісь провали, навпаки, військо зміцнювалось, всі рішення виконувались… Але президент Порошенко прийняв рішення замінити мене.

— Можливо, були якісь розбіжності в поглядах на певні проблеми чи конфліктні ситуації?

— Конфліктів жодних не було. Новообраний Президент Порошенко формував нову команду. Щоправда, на одній з нарад, яку він проводив, я дозволив собі висловити власне бачення проведення операції щодо звільнення захоплених російськими терористами та сепаратистами територій. У нас був розроблений план операції зі звільнення наших територій, поетапний, з певними тактичними задумами й таке інше. І я помітив реакцію Порошенка на мою доповідь. Дорогою до міністерства я про себе подумав, напевно, мене скоро поміняють…

— Передбачаю, що рішення президента Порошенка про вашу відставку дружина сприйняла з радістю?

— Ви праві. Адже за ті три з половиною місяці я був вдома лічені дні. Це був найважчий період моєї служби, всього життя. Величезна відповідальність кожного дня, за кожне прийняте або неприйняте рішення. Як людина, офіцер можу сказати, що я максимально відповідально виконував обов’язки міністра оборони воюючої держави. А ще дуже пишаюся нашими військовими, вони самовіддані й мужні люди. Вони вистояли в найскладніші періоди нашої історії, вони здивували весь світ…

Частина 3. Далі буде…

Наприкінці березня 2014 року Михайла Коваля призначили на посаду Міністра оборони України. Це був час, напевно, найбільших викликів для України за роки її незалежності. Початок АТО, а фактично початок війни росії проти України… Михайло Коваль розповів журналістам Інформаційного агентства АрміяInform про ситуацію на той момент, загрози, стан ЗСУ та найбільші проблеми військових.

«Про те, що мене мають призначити Міністром оборони, я дізнався за кілька хвилин до голосування у залі парламенту»

— Наприкінці березня 2014 року я перебував у Маріуполі. Ми тоді підсилювали кордон, розміщували додаткові підрозділи. З боку росіян у тому регіоні були провокації. Ми мали інформацію, що вони готують великі колони для вторгнення до нас. Тому довелось оперативно підсилювати район пункту пропуску Успенка.

Тоді мені зателефонували ветерани Нацгвардії. Нагадаю, я після армійського корпусу був начальником штабу Внутрішніх військ. Вони повідомили, що рекомендували мене на командувача новостворюваної Нацгвардії. За кілька днів, 22 березня, мене терміново викликали до Києва. Приїхав до столиці, кажуть, вас чекають в адміністрації Президента. Спочатку пан Сергій Пашинський зі мною переговорив. Розмова була про Національну гвардію. Потім була зустріч з Турчиновим. Про Міноборони навіть натяку не було.

24 березня, зала Верховної Ради України. Короткий виступ Ігоря Тенюха, виконувача обов’язків Міністра оборони України, який закінчує доповідь словами: «Я звільняюсь, маю честь». Далі слово бере народний депутат України генерал армії України Олександр Кузьмук. Він мене рекомендує на посаду Міністра оборони. Для мене це було неочікувано, уявіть мій стан…

Після голосування мене викликали в кабінет Голови ВРУ. Там були Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов і Андрій Парубій. Розмова була короткою, її суть можна висловити одним реченням: генерал, треба витягнути ситуацію — у нас іншого шляху немає.

Завдання із забезпечення війська бронежилетами, шоломами певні посадовці фактично саботували…

— Чи знали ви тоді про реальний стан ЗСУ?

— Я знав і відчував, що в Міноборони України була потужна п’ята колона, російські ставленики. Я добре знав настрої багатьох генералів нашого війська. Згадайте, скільки років Міноборони очолювали проросійські особи. Роками військо скорочувалось, зброя продавалась, навчання не проводилось, фінансували армію багато років за залишковим принципом… Всі дії п’ятої колони були спрямовані на пониження спроможності держави до спротиву. І своє завдання вони виконали. Коли я був командиром танкової дивізії, у з’єднанні було 352 танки Т-72. Всі на ходу, справні. Згодом ухвалили рішення на її місці сформувати механізовану бригаду. Інше, я добре пам’ятаю, коли давали команду відправляти на відчуження найсвіжіші боєприпаси, а у військах залишали старі. І так було в масштабах всього війська. А згадайте вибухи на складах боєприпасів, один за одним, ми втратили величезну кількість БК… Очевидно, що це було планомірним зниженням спроможностей армії. Тому навесні 2014 року військо було в жалюгідному стані. Бракувало елементарного. Не було в що одягнути солдатів. У багатьох військових частинах не могли навіть вигнати техніку з боксів, бо не було акумуляторів. Ми відверто були дуже слабкими. Правду кажучи, тоді і в росіян не було достатньо сил, щоб піти великим фронтом на нас…

— Чи вдавалося оперативно зміцнювати нашу оборону, забезпечувати потреби війська?

— Я часто помічав, що на нарадах доповідають одне, а насправді стан справ виявлявся значно гіршим. Тоді намагався особисто виїжджати у війська, заглиблюватися у багато проблем забезпечення війська. Я полетів на перешийки — Чонгар і Перекоп. На картах, у доповідях у нас на півдні потужна оборона, все надійно перекрито. А насправді це все словесний туман. Повертаюсь до Києва, відразу їду в сухопутку, збираю керівний склад, питаю начальника ППО, начальника ракетних військ і артилерії сухопутних військ та інших командирів. Запитую, які угруповання створені? Яка їхня боєздатність? А багатьох в очах олов’яні хмари. Я тоді сказав прямо: «якщо ситуацію оперативно не виправите, підете зі своїх посад…»

З великими труднощами нам таки вдалося мобілізувати людей для кількох бригад. А забезпечити їх усім необхідним виявилось ще складніше. Завдання із забезпечення війська бронежилетами, шоломами певні посадовці фактично саботували…

— До речі, пам’ятаю, ви тоді прийняли рішення закуповувати бронежилети без комірців та пахових частин. З метою економії коштів?

— Так, саме таке я прийняв тоді рішення. Пізніше прокуратура порушила кримінальну справу проти мене за закупівлю бронежилетів. Але її згодом закрили. Суть питання така. Процедура закупівлі бронежилетів відверто затягувалась. Певні посадовці завжди знаходили якісь причини. А в суспільстві кричали: «наших солдатів відправляють під кулі без бронежилетів!». Запропонували бронежилети з комірцями та вставками для паху. Вартість висока, а точніше — явно завищена. І це при тому, що дефіцит бюджету величезний. Я прийняв рішення закуповувати бронежилети без комірців та вставок для паху. Бо при цьому їх вартість знижувалась майже вдвічі. Тобто за ціну одного бронежилета з додатковими елементами (комірцями та вставками для паху. — Авт.) ми могли придбати два.

— Якою була реакція на ваші доповіді про реальний стан війська, його кричущі потреби?

— Я завжди об’єктивно інформував про реальний стан справ у війську. Реакція Олександра Турчинова на проблеми війська була швидкою, оперативно постачалося ПММ, акумуляторні батареї, резина. Вишукувались кошти з резервів бюджету на інші потреби. Щоправда, фінансові можливості бюджету були не зіставні з реальними потребами війська.

— На вашу думку, чому вас замінили на початку липня 2014 року на посаді Міністра оборони?

— Я військовий, і не маю права обговорювати рішення керівництва. Наприкінці травня 2014 р. на позачергових виборах Петро Порошенко був обраний Президентом України. Це він вже приймав рішення щодо моєї відставки в липні. Відверто, я багато аналізував свою діяльність на посаді Міністра оборони. Я досі аналізую. Я зберіг багато інформації з того періоду (Михайло Володимирович приносить із сусідньої кімнати великі папки з паперами та кладе на стіл. — Авт.). Я маю повну картину того часу, щоб ніхто не смів викривляти дійсність чи переписувати розвиток подій того періоду. У мене зафіксована хроніка подій кожного дня на посаді Міністра оборони України. Особливий біль викликає книга загиблих військовослужбовців ЗСУ за три з половиною місяці.

— Скільки військових у цій «чорній» книзі?

— 141 загиблий. Більшість із них, це трагедія Іл-76, коли загинули десантники, та трагедія 51-ї бригади (напад проросійських сепаратистів на підрозділ 51-ї бригади неподалік міста Волноваха, що стався приблизно о 4:30 ранку 22 травня 2014 року. У результаті нападу загинули 17 військовослужбовців — Авт.).   У цій книзі військове звання, прізвище, ім’я кожного воїна, який загинув у період, коли я виконував обов’язки Міністра оборони. Вказано, якою нагородою відзначений, чи отримала сім’я всі належні виплати. Звісно, тих, хто загинув через п’янку, не нагороджували. Таких у цій книзі теж немало.

Об’єктивно, мене зняли не за якісь провали, навпаки, військо зміцнювалось, всі рішення виконувались… Але президент Порошенко прийняв рішення замінити мене.

— Можливо, були якісь розбіжності в поглядах на певні проблеми чи конфліктні ситуації?

— Конфліктів жодних не було. Новообраний Президент Порошенко формував нову команду. Щоправда, на одній з нарад, яку він проводив, я дозволив собі висловити власне бачення проведення операції щодо звільнення захоплених російськими терористами та сепаратистами територій. У нас був розроблений план операції зі звільнення наших територій, поетапний, з певними тактичними задумами й таке інше. І я помітив реакцію Порошенка на мою доповідь. Дорогою до міністерства я про себе подумав, напевно, мене скоро поміняють…

— Передбачаю, що рішення президента Порошенка про вашу відставку дружина сприйняла з радістю?

— Ви праві. Адже за ті три з половиною місяці я був вдома лічені дні. Це був найважчий період моєї служби, всього життя. Величезна відповідальність кожного дня, за кожне прийняте або неприйняте рішення. Як людина, офіцер можу сказати, що я максимально відповідально виконував обов’язки міністра оборони воюючої держави. А ще дуже пишаюся нашими військовими, вони самовіддані й мужні люди. Вони вистояли в найскладніші періоди нашої історії, вони здивували весь світ…

Частина 3. Далі буде…

Володимир Скоростецький

Дмитро Романюк

АрміяInform