Інтерв'ю начальника Національного університету оборони України генерал-полковника Михайла Коваля Інформагентству МОУ АрміяInform. Частина 4

Битва за Бахмут – один з важливих епізодів нашої боротьби з окупантами. За короткий термін перетворити місто на фортецю, організувати монолітну залогу і ефективне командування підрозділами та логістику – завдання стратегічного рівня. Одним з учасників організації оборони міста Бахмут був генерал-полковник Михайло Коваль, який розповів журналістам Арміяinform про події на цій найгарячішій ділянці фронту.

— Пане генерал-полковнику, наприкінці минулого року та початку цього ви були в найгарячішій точці широкомасштабної війни — у Бахмуті. Які у вас були завдання? З якими враженнями поверталися до Києва?

— До Бахмута я поїхав після розмови з генерал-полковником Олександром Сирським. З Олександром Станіславовичем ми давно знаємось. Я без роздумів пристав на його пропозицію підсилити командний склад на цьому напрямку. Починалась зима. А взимку воювати завжди важче. Я звернувся до Міністра оборони України, доповів про ситуацію. Той підтримав моє рішення. Щоправда, запитав, чи не буде втрати управління університетом оборони. Тоді був особливо відповідальний період: ми створювали нові інститути, про які я розповім вам згодом. Я запевнив, що постійно триматиму руку на пульсі всіх університетських процесів.

Щодо завдань у Бахмуті. По-перше, надважливо було налагодили стале управління військами. Бо підрозділів на території міста було чимало, а підпорядкування їх було неоднорідним. Згодом, у результаті певної роботи, було створено тактичну групу «Бахмут». Так ми монолітизували це угруповання військ під єдине командування. По-друге, завдання щодо побудови оборонних укріплень. ДВСи, укриття, інженерні рубежі. Свого часу я захищав докторську дисертацію саме щодо системи ДВС на території України. Тож, ми використали найкращі практики та нові ідеї в цій царині. Згодом місто стало дійсно потужною фортецею. Це якщо коротко про завдання, які там виконував.

До речі, тактична група «Соледар» була створена за аналогічним принципом: підрозділи різних відомств і підпорядкованості були віддані під єдине командування. І це дозволило консолідувати зусилля в районі Соледара і дати можливість підготувати Бахмут до оборони.

— Дуже важливий елемент управління — довіра між командирами різних рівнів. Як із цим було?

— Так, це насправді один із ключових елементів. Наведу приклад: один з наших батальйонів раптово пішов з позицій. Я був у тому районі, бачу комбата, запитую: «Синок, ти куди?». А він: «Я людей рятую!». Ще й російською відповідає. Кажу: «Стоп!». Знімаю шолом, демонструю сиву голову, звертаюсь до його ротних, які такі ж сиві, дядьки-мобілізовані. Кажу комбату: тепер я командую батальйоном. Ротні, довіряєте? Ті відповідають: «Так, довіряємо». Повертаємо батальйон на позиції. Поки добралися, з комбата мара сходить. Він каже: «Пане генерале, не треба, я сам!». Позиції втримали…

Інший приклад. Я часто повторюю: якщо командири підрозділів говорять вам правду, це певний індикатор довіри до вас. Коли ми спочатку об’їжджали підрозділи, які були залучені до оборони Бахмута, командири на місцях не завжди нам доповідали про реальний стан справ. Зокрема, про те, що деякі їхні підрозділи відійшли з позицій і чому так сталося, про дефіцит БК та інше. А я їм кажу: «Краще вирішувати реальну проблему, ніж потім ця проблема стане трагедією». Почули, зрозуміли. Надалі доповідали без окозамилювання. У будь-який час доби. Бо коли володієш реальною ситуацією, чи достатньо БК в артилеристів, як налагоджена логістика, які маємо резервні сили, тоді легше ухвалювати правильні рішення.

«Хаймарс» у дії: один постріл — і знищено не менше ніж сотню «вагнерівців»

— Зброї старих зразків на полі бою ще багато. Але все частіше вирішальний аргумент мають новітні зразки ОВТ. На ваш погляд, як змінюють картину бою сучасні технології? Ви маєте величезний досвід, отже, є з чим порівняти.

— Дійсно, ця війна докорінно відрізняється від попередніх. Раніше, дані з поля бою як отримували? Візуальне спостереження, РЕР. Тепер над полем бою фактично цілодобово висять БПЛА. Можна використовувати розвідувально-ударні комплекси. Є артилерія високої точності. Сучасна зброя вирішує такий спектр завдань, який в минулі часи був недосяжним для зусиль окремого угруповання військ. Реальний приклад з часів боїв за Соледар: аеророзвідники доповіли про скупчення живої сили противника, про те, що в будівлю шахтоуправління (будівля залізобетонна) «сповзаються» «вагнерівці». Чимало, не менше ніж сотня. Набираю Командувача генерал-полковника Олександра Сирського, пояснюю суть і прошу задіяти «Хаймарси». Він дає згоду. Нам залишається тільки передати точні координати для залпу американських РСЗВ. Сотню окупантів було знищено одним ударом. Подібна ситуація була, коли росіяни заходили на територію матрацного заводу на околицях Бахмуту. Тільки тоді працювала вже наша ствольна артилерія. Головне, з таким же нищівним ефектом.

Група «Лазаря» молотила ворожу техніку цілодобово. Командир групи БПЛА в цивільному житті — успішний бізнесмен. Він не лише спонсорував закупівлю безпілотників, а воював разом із групою операторів та пілотів у Бахмуті.

— Яка ситуація на той момент була із забезпеченням БПЛА?

— До прикладу, БПЛА тактичного рівня під час бойових дій високої інтенсивності чимало втрачається. Тому їх запас необхідно постійно поповнювати. Нам надходили безпілотники з різних джерел. Дуже потужна була волонтерська підтримка. Вони регулярно підвозили, до прикладу, «мавіки». Сам вручав львівським десантникам «коптери», які мені з Хмельниччини мій товариш передав. Багато хто долучався до організації і проведення аеророзвідки різних рівнів. У моїй групі був викладач житомирського ВНЗ імені Корольова. Полювали за артилеристами та пілотами БПЛА противника. І таких груп було декілька. Особливо відзначилась група пілотів БПЛА «Лазаря». Працювали по ворожих цілях вони цілодобово. Могли за раз «намолотити» декілька одиниць бронетехніки противника. Я мав можливість спілкуватися з їхнім командиром. Виявилось, що в цивільному житті цей чоловік успішний бізнесмен. Він не лише спонсорував групу БПЛА, а воював разом з ними. Взагалі, якщо говорити про те, які люди були на передовій у Бахмуті, виникає гордість за військо і нашу націю.

Командир батареї «Хаймарсів», який отримав відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ, підійшов до Володимира Зеленського і каже: «Пане Президенте, передайте мою нагороду президенту США…»

— Розкажіть про прапор для Конгресу США. Та й загалом про візит Володимира Зеленського до Бахмута.

— Нам повідомили, що до Бахмута прибуде один з американських сенаторів. Колишній військовий. Ми вирішили подарувати гостю на згадку український прапор. Такий, щоб не просто знамено, а з бойових позицій. В окремій мотопіхотній бригаді імені Костя Гордієнка нам один такий дістали. Це було не так просто випросити у хлопців і доставити його з «нульових» позицій. Прапор справжній: прострілений, закіптявлений. Зробили напис: «Сенату та американському народу від захисників Бахмута з великою повагою». Розписалися на ньому прості воїни, офіцери-командири. І вже він чекав гостя. А вночі знову телефонують: «їде не сенатор, а конгресмен». Ну, думаю, треба інший прапор підписати. Зранку знайшли ще одне знамено.

Проконсультувався з американським репортером, який працював у нас щодо того, як правильно підписати Конгресу. Я розстелив прапор, почав підписувати. Ну і хлопці цей момент сфотографували. Бачу, довкола якесь пожвавлення. Занесли кілька столів. Схоже, буде нагородження. Напевно, конгресмен буде вручати нагороди хлопцям. Згодом мені кажуть, що «буде перша особа держави». Верховний Головнокомандувач провів заслуховування на командному пункті. Коли вийшли, все було готово для нагородження. На столах – ордени. Тоді командир батареї «Хаймарсів», який отримав нагороду від Верховного Головнокомандувача ЗСУ, підійшов до Володимира Зеленського і каже: «Пане Президенте, передайте мою нагороду президенту США». Мовляв, із вдячністю за американську зброю. Ніхто такого не очікував. Президент: «Це ж ваша нагорода!».  А помічники кажуть, що воїну зроблять дублікат. І тут я згадав про прапор, який ми підписували для конгресменів США. Він у мене під бронежилетом лежав. Дістаю і прошу пана Президента передати і прапор від оборонців Бахмута урядовцям США. Минає кілька днів, аж хлопці кажуть: «Командире, в інтернеті фурор. Наш прапор Президент України передав під час візиту в Конгрес США». На світлині можна роздивитися всі наші підписи.

Український прапор, який підписали захисники Бахмута, розгорнули в Конгресі США

— Чи були обстріли Бахмута під час візиту Президента?

— Там «гуде» постійно. І вдень, і вночі. Інтенсивність ворожого вогню дуже висока. Слід віддати Президенту належне — він не з полохливих. Мені тоді вдалося коротко з ним поспілкуватися. Він запитує, що ще можна зробити для мотивації воїнів. Я йому відповідаю: «пане Президенте, те, що Ви тут, за 800 метрів до позицій ворога, це вже велика мотивація для солдатів. Ви Верховний Головнокомандувач ЗСУ, і Ви разом з нами!»

Випускники наших військових вишів на полі бою в режимі реального часу б’ють випускників військових академій рф. Це найвища оцінка, яку нам виставляє сама історія

— Пане генерал-полковнику, ви вже рік обіймаєте посаду начальника Національного університету оборони України. Тут гартується професійна командна еліта українського війська. російська військова агресія вимагає змін і в навчальних програмах, і у військових вишах, і загалом, можливо, в системі підготовки офіцерів на різних етапах їхньої кар’єри. З огляду на ваш досвід служби, з огляду на ваш бойовий досвід, що за вашої каденції вдалося змінити чи запровадити в системі підготовки слухачів університету, в організації освітнього простору?

— Я спочатку нагадаю про те, як недружні Україні сили прагнули, аби нашого навчального закладу не стало. Взагалі. Можливо, хотіли, аби українська військова еліта навчалась… у москві? Розпочну з того факту, що втікач янукович… передає іншій установі головний корпус нашого навчального закладу. Історичну, спеціально зведену як військовий навчальний заклад. Сотні військовослужбовців викидають з приміщення, як цуценят на вулицю. А це науковий персонал, викладачі: професіонали-освітяни найвищого рівня. Тоді навчальний заклад «ущільнився». Адже військові швидко адаптуються до некомфортних умов. Але так не має бути! Якщо порівняти Національний університет оборони, який є провідним оборонним навчальним закладом, і Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного в Львові, то в них на території немає жодного недотичного до академії військового організму. Ми ж досі ділимо територію з іншими військовими установами. У наших колег-львів’ян — потужна автономна структура, яка об’єднує і навчальні центри, і полігони.

Що відбувалось в університеті у період так званої руйнації: крім «ущільнення» іншими військовими установами, переселення нашого персоналу в інші корпуси, які потребували ремонту, у планах була ще забудова плацу і стадіону багатоквартирними будинками!

Знайшли окреме місце для бойових трофеїв: наша виставка захопленої російської техніки розширюється постійно

— Тобто потрібні були певні кроки і рішення, аби цю ситуацію змінити?

— Саме так. Скажу відверто, коли я сюди начальником прийшов, я помолодшав на 20 років: відчуття були аналогічні тим, як я приймав свого часу командування танковою дивізією. Люди вже не вірили у зміни на краще. Подібна ситуація була і тут. Почали міняти філософію в організації освітнього простору. Позитивних прикладів не бракує. Люди — і слухачі, і професорсько-викладацький склад, і керівники — повинні відчувати комфорт, мати мотивацію. До прикладу, ми вже змінили зовнішню естетику будівель, облаштували територію. Можливо, бачили що на території стоїть бойова техніка? Знайшли окреме місце для бойових трофеїв: наша виставка захопленої російської техніки розширюється постійно.

Ми продовжуємо ремонт і обладнання споруд, які роками стояли пусткою. Кожен квадратний метр буде використовуватись з максимальною ефективністю для науки і підготовки. У складі НУОУ створені нові інститути: інститут лідерства, інститут воєнної історії, інститут стратегічних комунікацій, L-курси тощо. Відроджуємо науковий напрямок інженерного забезпечення бою і операцій. А цю важливу кафедру у складі університету свого часу «помножили на нуль».

Національний університет оборони України в перспективі стане базою для створення «Президентської академії лідерства у секторі безпеки і оборони». Тут здобуватимуть вищі ступені освіти і військові командири, і цивільні керівники вищих рангів

— Але ж для реалізації амбітних планів потрібна підтримка державна

— Коли у нас на випуску слухачів оперативного та стратегічного рівнів підготовки влітку цього року був Президент України Володимир Зеленський, він дуже перейнявся майбутнім нашого навчального закладу. Національний університет оборони України в перспективі має стати частиною державної Академії при Президентові України — навчального закладу, через здобуття освіти у якому будуть в обов’язковому порядку проходити підготовку як військові, так і цивільні керівники різних напрямів, галузей і рангів. До слова, Володимир Зеленський порадив нам створити на базі університету Національний музей історії російсько-української війни. У нас, до слова, вже є напрацювання — експозиція під назвою «Сталеві полотна». Про перші місяці оборони України у 2022 році від російської навали. Її створено під керівництвом молодшого лейтенанта Павла Нетьосова, пошуковця, учасника експедицій з пошуку тіл наших загиблих воїнів.

— Розкажіть про співпрацю з міжнародними партнерами, обмін досвідом, що запроваджуємо з їхньої практики, що їх цікавить з нашого досвіду?

— У листопаді минулого року ми з директором Департаменту військової освіти і науки Міністерства оборони України звітували в штаб-квартирі НАТО. Я запропонував, аби ми виставити свою групу для обміну досвідом війни у ВНЗ НАТО. Ми таку групу сформували в листопаді минулого року. Офіцери, з довершеною англійською і високим рівнем знань по своїх напрямах. Ця група майже рік у нас працює за кордоном: під егідою програми обміну досвідом передають досвід сучасної російсько-української війни в межах тижневого ознайомчого курсу. Вони потужно представили наш навчальний заклад в Естонії, у Baltic Defence College. Мав змогу спостерігати за їхньою роботою в Швеції. Згодом — у Польщі, на базі військово-морської академії в Гдині. Для прикладу, крайнє засідання мало 20 окремих тем. Безпілотники, авіація, артилерія і ракетні війська та інші теми. Тобто 20 тем досвіду війни в англомовному форматі. Це мало вигляд захисту наукової роботи. Наші офіцери розповідають про досвід наших підрозділів у війні з росією, про окремі бої та окремі операції. Проводили ґрунтовний розбір зазначених епізодів з точки зору сучасних доктрин та методик організації і проведення бойових операцій. Це ж унікальний досвід! Так ось, ці 20 тем буде видано окремим науковим посібником для всіх ВНЗ Альянсу. Ми, до слова, показували матеріал статей нашим колегам з НАТО на предмет ремарок і уточнень. Але вони визнали нашу працю вичерпною! Ці статті вже опублікували в нашому виданні «Наука і оборона». Але окрема їх збірка буде однозначно! Додам, що наша наступна група їде у США, де передбачено роботу в Пентагоні, в університеті оборони у Вашингтоні та академії West Point.

Слухачі НУОУ в межах експериментального курсу працюють за кордоном — ознайомлюють колег з НАТО із передовим досвідом ведення війни. У планах — проведення лекцій в Пентагоні, в університеті оборони та академії West Point

— Якщо ми вже говоримо про міжнародну співпрацю в царині військової освіти, цікавимось вашою думкою щодо особливості підготовки наших офіцерів і особливості підготовки офіцерів за кордоном в іноземних арміях.

— Загалом, сучасна модель підготовки схожа. Можу порівняти радянську систему, де я виріс до підполковника. Я закінчив військове училище, закінчив військову академію в москві, за десантним профілем: і були збори, зборова підготовка, залежно від тої посади, яку обіймав. І все. А нова система в НАТО і наша українська система військової освіти — це освіта впродовж служби. Тобто там є чітка система, і якщо ви плануєтесь на іншу посаду — ви повинні пройти підготовку на курсах, здобути досвід для опанування цієї посади, і прийти на цю посаду вже з баченням свого функціоналу. І в цьому сенсі ми перехопили їхню систему повністю. Це вже зараз діє. Один з наших стратегічних радників, генерал НАТО, який опікується розвитком та інтеграцією військової освіти, говорить: «Університет оборони не тільки лідер в Україні щодо військової освіти, а й в альянсі НАТО». Мені було це приємно почути. Адже бачить в нас союзників, однодумців, бачить швидкий прогрес процесів в університеті.

— Як ви об’єктивно нині оцінюєте рівень підготовки наших офіцерів?

— Скажу вам так: на практиці бачимо ситуацію, коли випускники Національного університету оборони України на полі бою в режимі реального часу б’ють випускників військових академій російської федерації. Достатньо? Це найвища оцінка, яку нам виставляє сама історія.

Володимир Скоростецький, Дмитро Романюк

АрміяInform