152 мм гаубиця МЛ-20 зразка 1937 року

152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 року (МЛ-20, індекс ГАУ — 52-Г-544А)—радянська гаубиця-гармата періоду Другої світової війни. Це орудіе серійно випускалось з 1937 по 1946 рік, перебувало чи досі перебуває на озброєнні армій багатьох країн світу, використовувалось практично у всіх значущих війнах та збройних конфліктах середини та кінця XX століття. Цим орудієм були озброєні самі потужні радянські самоходні артиллерійські установки Другої Світової війни — СУ-152 и ИСУ-152. За думкою деякої частини артилерійських экспертів, МЛ-20 входить у число кращих конструкцій ствольної артиллерІї за увесь період її існування. Навіть найбільш стриманні оцінки признають видатну роль МЛ-20 в бойовому застосуванні та розвитку радянської артилерії середини XX століття.

Із важких орудій корпусного-армійського ланцюга Рабітниче-селянської Червоної армії (РСЧА) дісталась від руської армії 152-мм осадна гармата зразка 1910 року. Це орудіє було спроектовано французською фірмою «Шнейдер» (Schneider) для Російської имперії та використовувалось у Першій світовійі та Громадянській війнах. К 1930-м рокам воно явно застаріло і було проведено дві модернизації — у 1930 и 1934 роках. Модернизація суттєво покращила характеристики гармати зразка 1910 року, але, проте, вона не цілком задовільнала вимогам свого часу, головним чином по мобільності, максимальному куту піднесення та швидкості наводки. У 1935—1936 роках конструкторське бюро (КБ) заводу № 172 (Пермский завод) у Мотовілісі вагалось продовжити модернізацію орудія, однак Гловне артиллерійське управліниня(ГАУ) не підтримало ці работи, і вони були припинені. Почалось проектування нового орудія.

В КБ заводу № 172 були спроектовані дві гаубиці-гармати — МЛ-15 и МЛ-20. Над проектуванням МЛ-20 працювала группа инженерів під керівництвом відомого радянського конструктора-зброяра Ф.Ф. Петрова, причому спочатку роботи над цим орудієм велися в ініциативному порядку, тоді як МЛ-15 створювалась по завданню ГАУ. Оба орудія мали численні запозичення від 152-мм гармати зразка. 1910/34 років. — ствол з затвором, противіткатні пристрої. МЛ-20 также мала з цим орудієм загальний колісний хід, підресоріювання та станини, а у МЛ-15 ці элементи конструкции були розроблені заново.

В квітні 1936 року перший зразок МЛ-15 був направлений на полігонні дослідження, однак їх не пройшов і був відправлений на доробку. У березні 1937 рокук МЛ-15 вийшла на повторні полігонні дослідження, які пройшли без зауважень. МЛ-20 вийшла на полігонні дослідження 25 грудня 1936 року, а в наступному році — на військові. За підсумками цих досліджень МЛ-20, після усунення недоліків, в основному що стосується лафета, була рекомендована до прийняття на озброєння. 22 вересня 1937 року МЛ-20 була прийнята на озброєння під офіціальною назвою «152-мм гаубиця-гармата зразка1937 року».

З сьогоднішньою точкою зору вибір МЛ-20 замість МЛ-15 важкозрозумілим. Автор публикацій в області вітчизняної артиллерії А. Б. Широкорад полає, що МЛ-15 мала явну перевагу перед МЛ-20 — вона була суттєво легша (в походному положенні на 600 кг, в бойовому — на 500 кг) та була більш мобільна (швидкість возки — до 45 км/г). З другої сторони, МЛ-15 мала більш сучасну и складну конструкцію лафету. В інших джерелах затверджується, що вибір був зроблений із экономічних міркувань — для МЛ-20 вже була готова технологічна оснастка.

МЛ-20 є гаубицей-гарматой, тобто артилерійською системою, у якої гаубичні властивості перевищують над гарматними. Орудіє мало достатньо сучасну для свого часу конструкцію с лафетом з розсувними станінами и подресореним колісним ходом. Ствол випускався у двох різновидах — скріплений и моноблок (у деяких джерелах згадується и третій варіант — з незалежною трубою). МЛ-20 оснащувалась поршневим затвором, гідравлічним тормозом відкату веретенного типу, гідропневматичним накатником і мала раздільно-гільзове знарядження. Затвор має механізм примусової экстракції стріляної гільзи при його відкриванні після пострілу і запобіжник, який запирає затвор після заряджання до проведення пострілу. Якщо в силу яких-небудь підстав вимагається розрядити орудіє, то необхідно з початку переключити вимикач запобіжника для дозволу відкривання затвору. Для полегшення заряджання при великих кутах піднесення казенник МЛ-20 оснащений механізмом затримки гільзи. Спуск здійснюється натисканням курка за спусковий шнур. Орудіє мало механізм взаємної замкнутості, який заважає відкриванню затвору, якщо ствол не з´єднаний належним чином з противіткатними пристроями. Для пом´якшення вітдачі на противіткатні пристрої та лафет МЛ-20 встановлювався потужний масивний дульний тормоз щелинного типу. Накатник и тормоз відткату вміщують по 22 літра рідини кожний, тиск в накатнику складає 45 атмосфер.

Відмінною особливістю МЛ-20 є унікальне поєднання різних кутів піднесення і початкових швидкостей снаряду, які задаються відбіром одного з тринадцяти метальних зарядів. В підсумку орудіє могло використовуватися і як гаубиця стріляюча по навесній траєкторії з відносно невеликою швидкістю снаряду, і як гармата — по настільній траєкторії с високою швидкістю снаряду. Орудіє оснащувалось як телескопічним пріцілом для стрільби прямою наводкою, так і артилерійською панорамою для стрільб с закритих позицій.

Лафет з розсувними станинами забезпеченний урівноважуючим механізмом та щитовим прикриттям. Колеса металічні з резиновими шинами (деякі ранні орудія мали колеса зі спіцами та резиновими грузошинами від гармати зразка 1910/34 років.), ресори пластінчасті. Возка орудія звичайно проводилась на лафеті зі стволом у відтянутому положені. Час переходу з похідного положення в бойове складає 8—10 хвилин. На невеликі відстані система могла перевозиться з невідтянутим стволом зі швидкістю 4—5 км/г. Лафет гармати МЛ-20 був призначений нормализованим, получив позначення 52-Л-504А і був використаний при модернизації 122-мм гармати А-19. Для транспортировки МЛ-20 використовувались важкі гусеничні артилерійські тягачі «Ворошиловець» та «Коминтерн», які випускались Харьківським паровозобудевельним заводом — розробником та першим виробником знаменитого танку Т-34. «Ворошиловець» оснащався тим же двигуном В-2, що і «тридцатьчетвірка». С-65 «Сталінець», АТС-712, АТС-59, АТС-59Г, УРАЛ-4320,. також використовувались для транспортування МЛ-20. Гаубиця зразка 1937 року і гаубиця зразка 1938 року мають різний колесний хід.