Виріб 2С9 «Нона»

У період свого розквіту радянські повітряно-десантні війська (останні два десятиліття існування СРСР) становили могутню силу. Підтримувана тоді воєнна доктрина Радянського Союзу передбачала застосування повітряно-десантних військ, як засіб випередження дій противника в ході ведення стратегічних наступальних операцій. Шість повітряно-десантних дивізій, близько 15 окремих повітряно-десантних та десантно-штурмових бригад і полків, окремі бригади і батальйони спеціального призначення мали спроможності щодо перекидання в будь-яку точку земної кулі. Прикладом тому може слугувати захоплення Праги (Чехословаччина) в 1968 р. силами 7-ї і 98-ї гвардійських дивізій ПДВ під час операції «Дунай» і ще швидше оволодіння Кабулом 103-ю Гвардійською повітряно-десантною дивізією в 1979 році під час введення радянських військ в Афганістан.

Широкомасштабні бойові дії «крилатої піхоти» на території противника — а саме так планувалося використовувати ПДВ — вимагали значної вогневої потужності.

Під керівництвом доктора технічних наук Авеніра Новожилова конструкторами з ЦНІІ Точного машинобудування, що в підмосковному Климовське, спільно з фахівцями відомої Мотовіліхи в Пермі, була створена принципова нова 120-мм нарізна гармата 2А51 для безпосередньої підтримки сухопутних військ. Це дозволило розробити та в 1981 р. взяти на озброєння повітряно-десантних військ універсальну артилерійську систему, що поєднувала в собі функції гармати, гаубиці і міномету.

Самохідна артилерійська установка для повітряно-десантних військ отримала назву 2С9 «Нона-С». За однією з легенд, що завжди виникають при створенні нової зброї, «НОНА» — не ім'я жінки, а абревіатурне скорочення назви — «рос. Новое орудие наземной артиллерии».

Навіть для сьогодення 2С9 «Нона-С» — унікальна артилерійська система, що поєднує в собі властивості гармат різних видів і призначена для безпосередньої вогневої підтримки підрозділів повітряно-десантних військ на полі бою.