Aмбразурний вузол довготривалої фортифікаційної споруди

Фортифікаційне обладнання зайнятих військами районів (позицій) забезпечує найбільш ефективне застосування зброї, бойової техніки та надійний захист від усіх засобів ураження противника.

Фортифікаційне обладнання організовується командирами підрозділів, які визначають нариси траншей і ходів сполучення, місця посадки споруд на позиціях і в районах згідно бойового завдання, замислу оборонного бою з урахуванням захисних та маскувальних властивостей місцевості, уточнюють характер, послідовність та терміни фортифікаційного обладнання.

При виділенні підрозділам, що займають оборону, землерийних машин, командири підрозділів на місцевості ставлять завдання обслузі цих машин, встановлюють послідовність та термін обладнання позицій, дають вказівки про порядок зустрічі та супроводження землерийної техніки, визначають місця їх збору після виконання завдань.

Фортифікаційне обладнання виконується з метою досягнення ефективного застосування підрозділами різних видів зброї та бойової техніки і надійного захисту від засобів ураження противника.

Досвід останніх локальних війн та збройних конфліктів свідчить, що фортифікаційне обладнання місцевості досить надійно забезпечує захист військ від стрілецького вогню, вогню артилерії й ударів авіації.

Фортифікаційне обладнання позиції включає: зведення споруд для ведення вогню, спостереження й укриття особового складу на позиціях механізованих і танкових підрозділів, на вогневих позиціях артилерійських і зенітних ракетно-артилерійських дивізіонів, у районах розгортання пунктів управління, у районах розміщення тилових підрозділів.

У період між 1-ою і 2-ою світовими війнами головне місце у фортифікації займали проблеми, пов'язані зі створенням системи прикордонних укріплень. Намітився поступовий перехід від фортечних до нових форм зміцнення сухопутних кордонів — УР, укріплені лінії. Наприкінці 20-х — поч. 30-х рр. прикордонні укріплені лінії були створені в ряді європейських країн («Лінія Мажино», «Лінія Зігфрида», «Лінія Маннергейма», «Лінія Молотова»); в СРСР також будувалися УР на кордонах. Усе це сприяло подальшому розвитку довгострокової фортифікації.

У 20-30-х рр. зазнавали істотних змін погляди на польову фортифікацію. В СРСР розроблялися питання застосування фортифікації в інтересах забезпечення високоманеврених бойових дій. Виходячи з ідеї розчленування бойових порядків на дрібні групи (розрахунки), було запропоновано відмовитися від системи траншей і перейти до окремих окопів і споруд (деревоземляних, зі збірного залізобетону або бетону), які повинні були об'єднуватися за допомогою ходів сполучення в опорні пункти, де передбачалося також споруджувати укриття для особового складу та військової техніки. У Франції, Німеччини та інших європейських країнах в питаннях польової Фортифікація продовжували дотримуватися погляди, що склалися протягом Першої світової війни, тому конструкції і типи їх фортифікаційних споруд в післявоєнні роки великих змін не зазнали. Пізніше, з досвіду війни в Іспанії 1936—1939 рр., з'явилася тенденція до ширшого застосування при обладнанні польових позицій залізобетонних і броньових конструкцій, стали надавати більшого значення фортифікаційній підготовці позицій і районів розташування військ.

На початок 1930-х років радянські фортифікаційні споруди розділяли на такі групи стійкості:

• категорія М1 — бойове перекриття товщиною 1,1 м, фронтальні стіни 1,5 м, витримує одне влучення від 203-мм гаубиці та/або 152-мм гармати;
• категорія М2 — відповідно 0,9 м та 1,35—1,4 м — від 152-мм гаубиці та 152-мм гармати;
• категорія М3 — 0,6 м та 0,9 м — від 122-мм гаубиці та 76-мм гармати.

Крім того, незалежно від категорії стійкості, існувала класифікація за протихімічною захищеністю:

• тип «Б»: усі споруди з протихімічним (герметичним) приміщенням
• тип «M»: усі споруди без протихімічного приміщення.

ДОТ захищає вояків гарнізону від обстрілу противника і надає їм можливість вести вогонь по противнику через амбразури, спонсони і баштові надбудови.

Довгострокові оборонні споруди зводяться головним чином у мирний час із довговічних і міцних матеріалів (залізобетон, броня та інше). Такі фортифікаційні споруди обладнуються системами енерго- та водопостачання, каналізації, вентиляції, що забезпечують можливість тривалого бойового застосування.

Відповідно у яких спорудах маються амбразури вони і складають так званий амбразурний вузол довготривалої фортифікаційної споруди.