2С5 «Гіацинт-С»

2С5 «Гіацинт-С» (індекс ГАБТУ — об'єкт 307) — радянська 152-мм корпусна самохідна гармата. Створена на Уральському заводі транспортного машинобудування. Головний конструктор шасі — Г. С. Єфімов, 152-мм гармати 2А37 — Ю. Н. Калачников, 152-мм боєприпасів — А. А. Каллістов. Призначена для придушення і знищення засобів ядерного нападу, ураження органів управління, тилів, живої сили й бойової техніки супротивника в місцях скупчення і в опорних пунктах, а також для руйнування фортифікаційних споруд.

В 1965 році Міністром оборони СРСР була затверджена програма розвитку артилерії. Тоді на озброєнні армії США вже знаходились корпусні САУ M107. У той же час результати застосування гармат М-46 в артилерійській дуелі між Китаєм і Тайванем показали недостатню дальність стрільби радянської корпусної артилерії, тому назріла необхідність розробки нової системи з підвищеною дальністю стрільби. У період з 1968 по 1969 роки 3 ЦНДІ спільно з підприємствами оборонної промисловості виконав НДР «Успіх», в рамках якої був визначений вигляд перспективних артилерійських систем та напрямки їхнього розвитку аж до 1980 року, а 8 червня 1970 року виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427-151. Відповідно до цієї постанови була офіційно почата розробка нової 152-мм корпусної гармати як в буксованому так і у самохідному варіантах.

Попередньо, 27 листопада 1968 року Міністерство оборонної промисловості затвердило рішення № 592, яким наказало розпочати науково-дослідні роботи по створенню заміни буксованої гармати М-46. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — з відкритою установкою гармати, другий — з рубочною установкою гармати, третій — із закритою установкою гармати у башті, що обертається. У вересні 1969 року матеріали аванпроекту були розглянуті комісією Міністерства оборони СРСР. За результатами робіт було з'ясовано, що оптимальною для нової самохідної гаубиці буде відкрита установка гармати. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Гіацинт-С» (індекс ГРАУ — 2С5). «Гіацинт» мав надійти на озброєння артилерійських полків і бригад корпусів і армій для заміни 130-мм гармат М-46 і 152-мм гармат М-47.

Головним розробником 2С5 був призначений Уральський завод транспортного машинобудування, гармату 2А37 проектували в СКБ Пермського машинобудівного заводу імені В. І. Леніна, за боєприпаси відповідав московський Науково-дослідний машинобудівний інститут. До весни 1971 року а на Пермському машинобудівному заводі були виготовлені дві балістичні установки з довжиною ствола в 7200 мм для відпрацювання боєкомплекту гармати. Проте через несвоєчасне постачання гільз випробування були розпочаті лише у вересні 1971 року і тривали до березня 1972 року. Випробування показали, що снаряди при використанні повного заряду масою 18,4 кг мали початкову швидкість 945 м/с та дальність 28,5 км. На посиленому заряді масою 21,8 кг дальність становила 31,5 км, а початкова швидкість — 975 м/с. При цьому відзначали сильну дію дульної хвилі. Для усунення цього зауваження маса порохового заряду була зменшена до 20,7 кг, а також запроваджена гладка насадка на ствол гармати. У квітні 1972 року конструкція гармати була доопрацьована, а до кінця року на Уральський завод транспортного машинобудування були відправлені два дослідні зразки гармати 2А37 для установки на самохідне шасі. Дослідні зразки САУ 2С5 були відправлені спочатку на заводські, а потім на полігонні випробування. До 1974 року повний цикл випробувань САУ «Гіацинт-С» був завершений, після чого почалася підготовка виробництва до серійного виробництва.

Водночас, на базі 2С5 розробляли й інший варіант САУ під позначенням 2С11 «Гіацинт-СК». Відмінністю від базового зразка був картузний метод заряджання, який мав зменшити вартість виробництва зарядів за рахунок виключення зі складу латунних гільз[8]. В ході роботи були використані науково-технічні напрацювання по картузним варіантам самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика» і 2С3 «Акація», однак остаточно до виробництва був прийнятий варіант з роздільно-гільзовим заряджанням.

Першу установчу партію САУ 2С5 виготовлено 1976 року, а з 1977 року розпочато повномасштабне серійне виробництво на Уральському заводі транспортного машинобудування. Виготовляв гармату 2А37 Пермський завод імені Леніна. Виробництво 2С5 тривало аж до руїни Радянського Союзу й зупинено у 1993 році, разом за 17 років виробництва випущено до 2000 одиниць 2С5.

Після припинення серійного виробництва наприкінці 1990-х років у Росії розроблено модернізовані варіанти САУ 2С5, що отримали позначення 2С5М і 2С5М1. Модифікація 2С5М відрізняється від базової машини установкою АСУНО 1В514-1 «Механізатор-М», а також модернізованою артилерійською частиною, що дозволяє використовувати нові 152-мм уламково-фугасні гáрматні (снаряди) 3ОФ60 з донним газогенератором із максимальною дальністю стрільби до 37 км.

Модифікація 2С5М1 відрізняється від 2С5М використаною артилерійською частиною калібру 155-мм, що дозволяє застосовувати снаряди L15A1 з дальністю стрільби до 30 км, а також снаряди ERFB BB з дальністю стрільби до 41 км[10][11]. У 2004 році, виконуючи науково-дослідну роботу, на базі самохідної гармати 2С5 виготовлено експериментальний зразок артилерійської системи. Замість 152-мм гармати 2А37 на САУ встановлено гаубицю з балістикою перспективної 152-мм артилерійської устави «Коаліція».

Бойове хрещення самохідна гармата 2С5 прийняла під час війни в Афганістані. 152-мм осколково-фугасні снаряди дозволяли гарантовано знищувати будь-які укріплення противника. Обмежено застосовували в складі батальйонних тактичних груп в Першу чеченську кампанію.

В ході бойового застосування в Афганістані САУ 2С5 добре себе зарекомендувала, особливо відзначалася надійність шасі САУ. Порівняно з гарматами типу Д-20 і М-47, ефективність осколково-фугасної дії снарядів 3ОФ29 вища в 1,4-4 рази. За оцінками західних фахівців, застосування САУ 2С5 в контрбатарейній боротьбі дозволяє в 5 разів скоротити час підготовки гармати до стрільби у порівнянні з буксированими системами. При порівнянні САУ «Гіацинт-С» з системами попереднього покоління на придушення батареї самохідних гаубиць M109 САУ 2С5 потрібно на 25 % менше боєприпасів (270 осколково-фугасних снарядів проти 360).

У 2014 році САУ 2С5 Українських збройних сил були перекинуті на схід України. Крім того ворожу артилерійську систему військові України захопили під час наступу на Харківщині, коли російські загарбники поспіхом залишали свої позиції.Система активно використовується у контрбатарейній боротьбі.