F-16

F-16 Fighting Falcon (укр. «Фа́йтінг Фе́лкон») — одномоторний легкий багатоцільовий винищувач, розроблений компанією General Dynamics для Повітряних сил США. Розроблений як денний винищувач для отримання переваги у повітрі, він перетворився на всепогодний багатоцільовий літак. З моменту початку виробництва у 1976 році було побудовано понад 4 600 літаків. Попри те, що ПС США більше не закуповують цей літак, покращені версії виробляються для експортних клієнтів. У 1993 році General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (нині — Lockheed Martin). Додатково крім дійсної служби у ПС США, командуванні резерву ПС і підрозділах Повітряної Національної гвардії, літак також використовується демонстраційною групою ПС США Thunderbirds, а також як літак противника/агресора ВМС США. Завдяки своїй універсальності і відносно невисокій вартості F-16 має успіх на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 25 країн. Станом на 2024 рік, F-16 є наймасовішим винищувачем четвертого покоління: експлуатується 2145 F-16.

Основні особливості «Бойового сокола» це безкаркасний ліхтар кабіни для гарної видимості, бічний джойстик для полегшення керування під час маневрування, катапультне крісло, яке може відхилятися на 30 градусів від вертикалі, щоб зменшити вплив перевантажень на пілота, а також систему керування fly-by-wire , яка допомагає стабілізувати керування польотом. Вперше ця система була встановлена саме на цьому літаку.

F-16 має внутрішню гармату M61 Vulcan, а також 11 пілонів для встановлення зброї та іншого обладнання. Офіційною назвою є «Бойовий сокіл», але його пілоти та екіпажі зазвичай використовують «Viper» (гадюка) через візуальну подібність із гадюкою, а також із вигаданим винищувачем Colonial Viper із фантастичного телесеріалу Battlestar Galactica, який транслювався під час взяття F-16 на озброєння.

Досвід США у В'єтнамській війні показав необхідність у винищувачах для домінування у повітрі та кращої підготовки пілотів у повітряних боях. Ґрунтуючись на своєму досвіді у Корейській війні та як інструктор з тактики винищувачів на початку 1960-х років, полковник Джон Бойд разом з математиком Томасом Крісті розробили теорію енерго-маневреності для моделювання бойових характеристик винищувача. Робота Бойда передбачала створення малого, легкого літака, який міг би маневрувати з мінімальними втратами енергії та мав збільшене відношення тяги до ваги. Наприкінці 1960-х років Бойд зібрав групу однодумців-інноваторів, відому як «Мафія винищувачів», і у 1969 році вони отримали фінансування від Міністерства оборони для компаній General Dynamics і Northrop Corporation на вивчення концепцій дизайну, заснованих на цій теорії.

Прихильники винищувача F-X у ПС були проти цієї концепції, оскільки вважали її загрозою для програми F-15, але керівництво ПС розуміло, що його бюджет не дозволить закупити достатню кількість літаків F-15 для виконання всіх місій. Концепція «Advanced Day Fighter» (укр. «Передовий денний винищувач»), перейменована на F-XX, отримала політичну підтримку з боку цивільних під керівництвом заступника міністра оборони Девіда Пакарда, який підтримував ідею конкурентного прототипування. В результаті у травні 1971 року була створена Група дослідження прототипів ПС, ключовим членом якої був Бойд, і дві з шести її пропозицій отримали фінансування, одна з яких була Lightweight Fighter (LWF; укр. «Легкий винищувач»).

F-16 почали розробляти з 1972 року в рамках програми LWF, щоб доповнити майбутній F-15 дешевшим літаком. Концепція вимагала високих маневрових характеристик і можливості атакувати наземні цілі. У фіналі конкурсу брали участь General Dynamics і Northrop Corporation. Прототип YF-16 був розроблений командою інженерів General Dynamics під керівництвом Роберта Г. Відмера. Перший YF-16 був представлений 13 грудня 1973 року. Його перший політ, який тривав 90 хвилин, відбувся на Центрі льотних випробувань ПС на авіабазі Едвардс у Каліфорнії 2 лютого 1974 року. Насправді ж перший політ відбувся випадково під час високошвидкісного випробування на рулюванні 20 січня 1974 року. Під час набору швидкості коливання керування по крену спричинило те, що стабілізатор на лівому крилі, а потім і правий стабілізатор зачепили землю, і літак почав з'їжджати з злітної смуги. Льотчик-випробувач Філ Естрічер вирішив злетіти, щоб уникнути потенційної аварії, і успішно приземлився через шість хвилин. Незначні пошкодження були швидко відремонтовані, і офіційний перший політ відбувся за запланованим часом. Перший надзвуковий політ YF-16 відбувся 5 лютого 1974 року, а другий прототип YF-16 вперше полетів 9 травня 1974 року. Після цього перші польоти прототипів YF-17 Northrop відбулися 9 червня та 21 серпня 1974 року відповідно. Під час льотних випробувань YF-16 виконали 330 вильотів, загальною тривалістю 417 годин; YF-17 виконали 288 вильотів, загальною тривалістю 345 годин. Прототип Northrop (YF-17), мав двомоторну схему і був дорожчим та складнішим в обслуговуванні, а також одна з переваг YF-16 — на відміну від YF-17 — було використання турбовентиляторного двигуна Pratt & Whitney F100, тієї самої силової установки, що використовується в F-15; така спільність знизила вартість двигунів для обох програм, тому за рішенням комісії 13 січня 1975 виграв YF-16. З того часу програма стала називатись Air Combat Fighter (ACF; укр. «Винищувач повітряного бою»). З середини 1975 по 1978 рік випущено 15 перших літаків. З кінця 1976 до середини 1978 року проведені всі льотні випробування, в 1978 році почалися постачання літаків F-16 ПС США і в січні того ж року вони стали на озброєння.

7 червня 1975 року YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні, де було замовлено 348 машин: 116 для Бельгії, 58 для Данії, 102 для Нідерландів і 72 для Норвегії. При цьому Нідерланди і Бельгія висловили бажання налагодити виробництво F-16 у себе. Європейське спільне виробництво було офіційно розпочато 1 липня 1977 року на заводі Fokker. Починаючи з листопада 1977 року, компоненти, вироблені Fokker, відправлялися до Форт-Ворта для складання фюзеляжу, а потім поверталися до Європи для остаточного складання літаків EPAF (European Participation Air Forces) на бельгійському заводі 15 лютого 1978 року; поставки до ПС Бельгії розпочалися в січні 1979 року. Перший літак Королівських повітряних сил Нідерландів був доставлений у червні 1979 року. У 1980 році перші літаки були доставлені Королівським повітряним силам Норвегії компанією Fokker та Королівським повітряним силам Данії компанією SABCA.

Ім'я «Fighting Falcon» (укр. «Бойовий сокіл») було присвоєне літаку 21 липня 1980 року. Проте його пілоти та екіпажі часто використовують назву «Viper» (укр. «Гадюка») через схожість зі змією гадюкою, а також через схожість з вигаданим зоряним винищувачем Colonial Viper з телевізійної програми «Зоряний крейсер Галактика», яка виходила в ефір у той час, коли F-16 прийняли на озброєння.

У кінці 1980-х і 1990-х років Turkish Aerospace Industries (TAI) виготовили 232 F-16 Block 30/40/50 на виробничій лінії в Анкарі за ліцензією для повітряних сил Туреччини. У середині 1990-х років TAI також виготовила 46 Block 40 для Єгипту та 30 Block 50 з 2010 року.

Korean Aerospace Industries відкрили виробничу лінію для програми KF-16, виготовивши 140 Block 52 з середини 1990-х до середини 2000-х років. Якби Індія обрала F-16IN для свого проекту середнього багатоцільового бойового літака, шоста виробнича лінія F-16 була б побудована в Індії.

У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (в даний час — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності F-16 користуються успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 — це найбільший і, ймовірно, найзначніший західний проєкт в області винищувальної авіації. Дотепер побудовано понад 4600 машин. Хоча F-16 більше не будується для ПС США, він усе ще виробляється на експорт.

У травні 2013 року Lockheed Martin заявила, що наразі є достатньо замовлень для продовження виробництва F-16 до 2017 року.

25 січня 2023 року представник Lockheed Martin заявив, що компанія збирається нарощувати виробництво літаків F-16 у Грінвіллі (Південна Кароліна) для можливості забезпечення країн, які захочуть передати їх «третій стороні, щоб допомогти у вирішенні поточного конфлікту» (йшлося про запити щодо реекспорту F-16 Україні).

Програма подальшого вдосконалення F-16 Advanced Fighter Technology Integration (AFTI; укр. «Інтеграція передових технологій винищувачів») — експериментальна машина з потрійною цифровою системою управління польотом і великими під фюзеляжними гребенями. Програма розпочалася 26 грудня 1978, а вперше AFTI піднявся в повітря у Форт-Ворті 10 липня 1982 року.

F-16XL — це похідна версія F-16 Fighting Falcon, зроблена за безхвостовою схемою. Літак брав участь у конкурсі Enhanced Tactical Fighter (ETF; укр. «Покращений тактичний винищувач») повітряних сил США у 1981 році, але поступився F-15E Strike Eagle. Перший політ нового літака відбувся в липні 1982 р., проте льотні випробування за цією програмою були згорнуті наприкінці 80-х рр. за ініціативою ПС США, а два побудованих літаки були передані NASA для дослідницьких цілей. У 2007 році компанії Boeing і NASA вивчали можливість повернення F-16XL-1 до льотного стану та його модернізації з багатьма покращеннями, наявними в F-16 блок 40 ПС США, для подальшого тестування технології зниження звукового удару. F-16XL-1 пройшов випробування на рулінні на аеродромі Драйден та перевірку систем. Однак обидва літаки F-16XL були списані у 2009 році та зберігаються на авіабазі Едвардс.

Fighting Falcon є офіційним позначенням, затвердженим Повітряними силами США. Найменування Fighting Falcon ухвалили після конкурсу ПС США на офіційну назву літака 1976 року, а офіційно його було закріплено на урочистій церемонії 21 липня 1980 року, коли перший F-16A, борт #79-0290, отримав малюнок з соколом та відповідний підпис. Саму назву придумав технік-сержант Джозеф Керделл на честь маскота Академії ПС США — сокола. Малюнок, що було нанесено на перший борт, ідентичний логотипу Академії.

До затвердження офіційної назви серед військовослужбовців встигло прижитись інше — Viper (укр. «Гадюка») через подібність профіля літака на злеті, до піднятої голови змії. Ця назва використовується неофіційно донині, Lockheed Martin навіть видає премію Semper Viper (лат. semper — «завжди») імені загиблого пілота-випробувальника F-16 Джо Білла Драйдена, яка видається за виняткові досягнення в пілотуванні.

Інші країни, що мають F-16, також мають і власні позначення. В Ізраїлі: «Нетц»/Netz («сокіл») для F-16A/B, «Барак»/Barak («блискавка») для F-16C/D, «Суфа»/Sufa («шторм») для F-16. Польські F-16 на церемонії 2006 року були похрещені, їх «хрещена», перша леді Польщі Марія Качинська, дала їм офіційну назву Jastrząb (тр. «Я́стшомб», пер. «яструб»).

F-16 це моноплан із середньо розташованим крилом і одним двигуном у хвостовій частині фюзеляжу. Фюзеляж типу напівмонокок суцільнометалевий з однокілевим оперенням. Плавне спряження крила і фюзеляжу дозволяє забезпечити створення фюзеляжем додаткової підйомної сили на великих кутах атаки. Конструкція на 78,3 % виконана з алюмінієвих сплавів, 4,2 % складають титанові сплави, 4,2 % — вуглепластик і 3,7 % — сталь. Для забезпечення простоти експлуатації літак має 228 люків і знімних панелей. Двигун має підфюзеляжний повітрозабірник.

Кабіна обладнана регенеративною системою кондиціонування і наддуву. Катапультне крісло фірми «Макдоннелл-Дуглас» ACESII забезпечує покидання літака на стоянці і у польоті при швидкості 1100 км/год на висотах до 15 000 метрів. Система керування літаком — електро дистанційна з чотирикратним резервуванням. Система управління дуже чутлива. Основна помилка, якої припускаються льотчики, що вперше керують літаком, - прикладають занадто великі зусилля до джойстика.Також особливістю літака є те, що його не просто посадити, він схильний до змивання і повторного відокремлення від ЗПС.

Технічні характеристики

• Екіпаж: 1 людина (2 для F-16D)
• Довжина: 15,06 м
• Розмах крила: 9,96 м
• Висота: 4,9 м
• Площа крила: 28 м²
• Профіль крила: NACA 64A204
• Коефіцієнт видовження крила: 3,2
• Кут стрілоподібності по передній межі: 40°
• База шасі: 4 м
• Колія шасі: 2,36 м
• Маса порожнього: 8 500 кг
• Нормальна злітна маса: 12 720 кг
• Максимальна злітна маса: 17 000 кг
• Маса палива у внутрішніх баках: 3 200 кг
• Об'єм паливних баків: 3986 л внутрішній та ППБ 1 × 1136 л або 2 × 1402 л
• Силова установка: 1 × ТРДДФ General Electric F110-GE-129 (Block 50)
• Безфорсажна тяга: 1 × 76,31 кН
• Форсажна тяга: 1 × 131 кН
• Силова установка: 1 × ТРДДФ Pratt & Whitney F100-PW-229 (Block 52)
• Безфорсажна тяга: 1 × 79 кН
• Форсажна тяга: 1 × 129,7 кН

Льотні характеристики

• Максимальна швидкість:
  • на великій висоті (12 000 м): 2 Маха (~2120 км/год)
  • на малій висоті (200 м): 1,2 Маха (~1270 км/год)
• Бойовий радіус: 546 км під час виконання hi-lo-hi завдань з 4 х 454 кг бомбами
• Перегінний радіус: 4217 км (з ППБ)
• Практична стеля: 15 000 м
• Динамічна стеля: 18 500 м
• Швидкопідйомність: 275 м/с
• Навантаження на крило: 431 кг/м²
• Тягооснащеність: 1,095 (1,24 з завантаженою вагою та 50% внутрішнього палива)
• Максимальне експлуатаційне перевантаження: +9,0 g

Озброєння
Сховище зброї та система безпеки в піднятому положенні з ядерною бомбою B61 поруч із F-16. Сховище знаходиться в захисному укритті.

• Стрілецько-гарматне: 1×20 мм шестиствольна роторна гармата M61A1 Vulcan, 511 сн.
• Точки підвісу: 9
• Бойове навантаження: 7 700 кг (максимальне 8 850 кг)
• Керовані ракети:
  • ракети «повітря — повітря»:
    • 6 × AIM-9 Sidewinder
    • 6 × AIM-120 AMRAAM
    • 6 × IRIS-T
    • 6 × Python-4
    • 6 × Python-5
    • 2 × AIM-7 Sparrow та 4 × AIM-9 Sidewinder
  • ракети «повітря — поверхня»:
    • 6 × AGM-65 Maverick
    • 2 × AGM-88 HARM
    • 2 × AGM-158 JASSM
    • 4 × AGM-154 Joint Standoff Weapon (JSOW)
  • протикорабельні ракети:
    • 2 × AGM-84 Harpoon
    • 4 × AGM-119 Penguin
• Некеровані ракети:
  • 4 × ракетні блоки LAU-61/LAU-68 (кожен з ракетами 19/7 × Hydra 70 mm/APKWS відповідно)
  • 4 × ракетні блоки LAU-5003 (кожен з 19 × 70-мм ракетами CRV7)
  • 4 × ракетні блоки LAU-10 (кожен з 4 × ракетами Zuni 127 мм)
• Бомби:
  • Некеровані бомби:
    • 12 × Mark 82 (500-фунтова, 227 кг)
    • 8 × Mark 83 (1000-фунтова, 460 кг)
    • 4 × Mark 84 (2000-фунтова, 925 кг)
  • Кориговані бомби:
    • 4 × Joint Direct Attack Munition (JDAM) серія
    • 4 × GBU-10 Paveway II
    • 6 × GBU-12 Paveway II
    • 4 × GBU-24 Paveway III
    • 4 × GBU-27 Paveway III
    • 8 × CBU 103/104/105 (касетні)
  • Ядерні бомби:
    • B61 (324 кг, 0.3-400 кт)
    • B83 (1100 кг, 1.2 мт)
• Інша зброя:
  • ADM-160 MALD

Авіоніка

• Радар AN/APG-68 та AN/APG-83 (залежить від варіанту літака). Радар AN/APG-68 замінюється на багатьох літаках ПС США F-16C/D Block 40/42 та 50/52 на радар AN/APG-83 AESA.
• Приймач радарного попередження AN/ALR-56M; на F-16C/D Block 40/42 та 50/52 ПС США замінений на AN/ALR-69A(V)
• Комплект РЕБ AN/ALQ-213; на F-16C/D Block 40/42 та 50/52 ПС США замінений на AN/ALQ-257
• MIL-STD-1553

У 2018 році розпочалась розробка проєкту Концепції розвитку Повітряних сил Збройних Сил України на середньострокову перспективу. Там було сформульовано, що радянський парк літаків (МіГ-29, Су-27, Су-25 і Су-24) потрібно замінити не пізніше, як протягом 10 років. Там розглядалась можливість закупівлі західних винищувачів. 2020 року Командувач Повітряних сил генерал-полковник Сергій Дроздов заявив про доцільність переозброєння на F-16 на прикладі Польщі.

20 травня 2020 року Командування Повітряних сил ЗСУ опублікувало візію щодо раціональних шляхів розвитку виду військ, в якій було визначено потреби в заміні радянських літаків на західні та їх уніфікацію. Перша фаза передбачала протягом 2023—2025 закупити 6—12 нових літаків і випробувати їх. Друга фаза передбачала протягом 2025—2035 замінити основний парк літаків. На роль багатоцільового винищувача розглядались літаки 4++ покоління Saab JAS-39E/F Gripen та F-16 Block 70/72. Крім цього, там містились плани щодо заміни навчальних L-39 на інші літаки, уніфікація парку військових транспортних літаків, придбання ЗРК NASAMS та оновлення радіотехнічної складової. Станом на червень 2021 року розглядались Saab JAS-39E/F Gripen, F-16 Block 70/72, F-15EX, а Франція також пропонувала придбання Dassault Rafale.

До 2022 року F-16 різних країн також брали участь у навчаннях і парадах на території України. Зокрема, на навчаннях «Чисте небо — 2018» 9—18 жовтня були присутні польські та румунські F-16C. Польські F-16 також були присутні на військовому параді 24 серпня 2021 року на честь 30-ї річниці незалежності України.

З початком російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року постало питання отримання західних літаків у рамках МТД для відбиття російській агресії: зокрема, українські пілоти, маючи застарілі радари та ракети, мали дуже великі труднощі в боротьбі з російськими літаками. Починаючи з червня 2022, питання про надання Україні винищувачів почало порушуватись активніше. Так, у червні українська делегація включно з пілотом Андрієм Пільщиковим позивний «Джус», проводила в США перемовини з метою довести необхідність надання таких літаків. 23 червня 2022 у Конгресі США було зареєстровано законопроєкт за авторства Адама Кінзінґера, який дозволив би проводити тренування українських пілотів до схвалення передання літаків.

Станом на кінець січня 2023 року проводились перемовини про майбутню передачу літаків Україні. Після схвалення передачі західних танків (Challenger 2, Leopard 2, M1 Abrams) це питання взяли в роботу, за словами Міністра закордонних справ Дмитра Кулеби. Деякі країни, як Польща та Нідерланди, заявили про свою готовність передати винищувачі в разі ухвалення відповідного рішення НАТО. Головний операційний директор компанії-виробника Lockheed Martin повідомив, що компанія готова розширити виробництво, щоб задовольнити попит країн, які віддають літаки.

У травні 2023 року радник міністра оборони України Юрій Сак повідомив, що Україна звернулась до країн-партнерів з проханням передати від 40 до 50 літаків F-16 аби сформувати три-чотири ескадрильї. Потреба у сучасних винищувачах набула особливої гостроти після зростання інтенсивності застосування російською авіацією планерних авіабомб різних типів. 16 травня 2023 року Велика Британія, Нідерланди та Франція оголосили, що створюють «коаліцію винищувачів» для надання Україні F-16. Це сталося після візиту президента України до Європи. 19 травня 2023 року США із союзниками повідомили, що нададуть Україні винищувачі. 20 серпня 2023 року Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Нідерланди нададуть Україні 42 винищувачі F-16.

20 вересня 2023 року Прем’єр-міністр Бельгії Александер Де Кроо в кулуарах Генасамблеї ООН повідомив, що Бельгія розглядає передачу Україні F-16, якщо їх ресурс буде визначено як достатній. Бельгія планує повністю переозброїтись F-35, поступово виводячи з експлуатації F-16. Повідомляється, що 2024 року Бельгія зможе передати 2—4 винищувачі.

16 квітня 2024 року Данія продала частину літаків F-16 Аргентині, які обіцяла Україні.

10 травня 2024 року Україна отримала перший тренажер від Чехії.

31 липня 2024 року видання Bloomberg повідомило про те, що перші F-16 з'явились на території України, а 4 серпня президент Володимир Зеленський у своєму зверненні офіційно заявив про наявність у України F-16.

5 серпня 2024 року ізраїльське видання Walla повідомило, що деякі передані Україні літаки мають низку ізраїльських систем. Зокрема, наявна система лазерного наведення боєприпасів Rafael Litening. Продукція Elbit представлена трьома системами: шолом, що дозволяє наводити ракети поглядом пілота на літак, система попередження про ракетну атаку та систему, що викидає хибні теплові та радарні цілі.

29 серпня 2024 року видання Wall Street Journal, з посиланням на своє джерело, повідомило про катастрофу одного F-16 у небі над Україною. Інцидент, за даними WSJ, стався 26 серпня під час масованого обстрілу України «шахедами» та ракетами з боку ЗС РФ. Однак як причина аварії літака розглядаються версії з помилкою пілота, дружнім ППО та технічною несправністю. Пілот F-16 Олексій «Мунфіш» Месь загинув. Генеральний штаб Збройних Сил України підтвердив авіакатастрофу винищувача F-16. За повідомленням генштабу, бортовим озброєнням винищувача F-16 було збито чотири крилатих ракети ворога.

30 жовтня 2024 року норвезький міністр оборони Бйорн Арільд Грам під час візиту до Одеси оголосив, що Норвегія виділить кошти на закупівлю зброї та запчастин для українських винищувачів F-16. Також найближчим часом планується передача 6 винищувачів до складу українських Повітряних сил.