2С7 «Піон»

2С7 «Піон» (рос.2С7 «Пион») (Індекс ГБТУ — об'єкт 216) — радянська 203-мм самохідна гармата артилерії резерву Верховного Головнокомандування. Розроблено на Ленінградському Кіровському заводі. Головний конструктор шасі — М.С. Попов, 203-мм гармати 2А44 — Г.І. Сергєєв. 2С7 «Піон» призначений для придушення тилів, знищення особливо важливих об'єктів і засобів ядерного нападу в тактичній глибині на відстані до 47 км.

29 серпня 1949 р. була випробувана перша радянська атомна бомба. Таким чином, у Холодній війні ядерною зброєю стали володіти обидва протиборчі угруповання. З нарощуванням стратегічних ядерних озброєнь обома сторонами конфлікту стало очевидним, що тотальна ядерна війна малоймовірна і безглузда. Актуальною стала теорія «обмеженої ядерної війни» з обмеженим застосуванням тактичного ядерного озброєння. На початку 1950-х років перед керівництвами протиборчих сторін виникла проблема доставки цього озброєння, оскільки основними засобами доставки були стратегічні бомбардувальники Boeing B-29 і Ту-4. Такі засоби доставки не могли ефективно завдавати удари по передових позиціях військ противника. Серед найкращих засобів розглядали корпусні та дивізійні артилерійські системи, тактичні ракетні комплекси і безвідкатні гармати. Першими радянськими артилерійськими системами, озброєними ядерними боєприпасами, стали самохідний міномет 2Б1 і самохідна гармата 2А3, проте ці системи були громіздкими і не могли забезпечити вимоги по високій мобільності. З початком бурхливого розвитку ракетної техніки в СРСР роботи над більшістю зразків класичної артилерії за вказівкою М.С. Хрущова були припинені.

Після зняття з поста М.С. Хрущова роботи з артилерійської тематики відновилися. До весни 1967 року був виконаний аванпроект нової надпотужної САУ на базі танку «Об'єкт 434», а також виконаний дерев'яний макет в натуральну величину. Проект передбачав створення САУ закритого типу з рубочною установкою гармати конструкції ОКБ-2. Макет отримав негативні відгуки від представників міністерства оборони, однак пропозиція про створення САУ особливої потужності зацікавила Міністерство оборони СРСР, і 16 грудня 1967 року наказом № 801 Міністерства оборонної промисловості була розпочата науково-дослідна робота з визначення вигляду і базових характеристик нової САУ.

Основною вимогою до нової САУ була максимальна дальність стрільби — не менше 25 км. Вибір оптимального калібру гармати за вказівкою ГРАУ виконувала Артилерійська академія імені М.І. Калініна. В ході робіт були розглянуті різні артилерійські системи, що знаходились на озброєні або в розробці. Основними були 210-мм гармата С-72, 180-мм гармата С-23 і 180-мм берегова гармата МУ-1. За висновком Ленінградської артилерійської академії, варіантом, що підходить найкраще, було визнано балістичне рішення 210-мм гармати С-72. Однак, попри це, завод «Барикади» для забезпечення наступності технологій виготовлення вже розроблених гармати Б-4 та Б-4М запропонував зменшити калібр з 210 до 203 мм. Така пропозиція отримала схвалення в ГРАУ.

Одночасно з вибором калібру велися роботи і по вибору шасі і компонувальної схеми для майбутньої САУ. Одним з варіантів було шасі багатоцільового тягача МТ-Т, зробленого на базі танку Т-64А. Такий варіант отримав позначення «Об'єкт 429а». Також опрацьовувався варіант на базі важкого танка Т-10, що одержав позначення «216.сп1». За результатами роботи було з'ясовано, що оптимальною буде відкрите встановлення гармати, при цьому для розміщення нової гармати не підходить жоден з наявних типів шасі, внаслідок високої сили опору відкату в 135 тс при стрільбі. Тому було прийнято рішення розробляти нову ходову частину з максимально можливою уніфікацією вузлів з наявними на озброєнні СРСР танками. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Піон» (індекс ГРАУ — 2С7). «Піон» мав надійти на озброєння дивізіонів артилерії резерву Верховного Головнокомандування для заміни 203-мм буксированих гаубиць Б-4 та Б-4М.

Офіційно роботи за новою САУ особливої потужності були затверджені 8 липня 1970 року постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 427-161. Головним розробником 2С7 був призначений Ленінградський Кіровський завод, гармату 2А44 проектували в ОКБ-3 Волгоградського заводу «Барикади». 1 березня 1971 року були видані, а до 1973 року затверджені тактико-технічні вимоги на нову САУ. Згідно з завданням, самохідна гармата 2С7 мала забезпечувати безрикошетну дальність стрільби від 8,5 до 35 км осколко-фугасними снарядами масою 110 кг, при цьому мала забезпечуватися можливість стрільби ядерним пострілом 3ВБ2, призначеним для 203-мм гаубиці Б-4М. Швидкість руху по шосе повинна була бути не менше 50 км/год.

Нове шасі з кормовою установкою гармати отримало позначення «216.сп2». У період з 1973 по 1974 роки два дослідні зразки САУ 2С7 були виготовлені і спрямовані на випробування. Перший зразок проходив ходові випробування на полігоні Струги Червоні. Другий зразок проходив випробування стрільбою, однак виконати вимоги з дальності стрільби не зміг. Проблема була вирішена підбором оптимального складу порохового заряду і типу пострілу. В 1975 році система «Піон» була прийнята на озброєння Радянської армії. В 1977 році у Всесоюзному науково-дослідному інституті технічної фізики для САУ 2С7 були розроблені і надійшли на озброєння ядерні боєприпаси.

Серійне виробництво САУ 2С7 було розгорнуто в 1975 році на Ленінградському заводі імені Кірова. Виготовленням гармати 2А44 займався волгоградський завод «Барикади». Виробництво 2С7 тривало аж до розвалу Радянського Союзу. В 1990 році в Радянські війська була передана остання партія з 66 машин 2С7М. Станом на 1990 рік вартість однієї самохідної артилерійської установки 2С7 становила 521527 рублів. Всього за 16 років виробництва було випущено понад 500 одиниць 2С7 різних модифікацій.

У 1980-ті роки назріла необхідність модернізації САУ 2С7. Тому була відкрита дослідно-конструкторська робота під шифром «Малка» (індекс ГРАУ — 2С7М). Насамперед ставилося питання про заміну силової установки, оскільки двигун В-46-1 не мав достатньої потужності і надійності роботи. Для «Малки» був розроблений двигун В-84Б, який відрізнявся від використаного в танку Т-72 особливостями компонування двигуна в моторно-трансмісійному відділенні. Завдяки новому двигуну САУ могла заправлятися не тільки дизельним паливом, але також гасом і бензином. Модернізації піддалася і ходова частина машини. В лютому 1985 САУ з новою силовою установкою і модернізованою ходовою частиною проходила випробування. За результатами модернізації ресурс мотопробігу САУ був збільшений до 8000—10 000 км. Для прийому і відображення інформації з машини старшого офіцера батареї місця навідника і командира були обладнані цифровими індикаторами з автоматичним прийомом даних, що дозволило скоротити час переведення машини з похідного в бойове положення і назад. Завдяки зміненій конструкції укладок возимий боєкомплект був збільшений до 8 пострілів. Новий механізм заряджання дозволив здійснювати заряджання гармати при будь-яких кутах вертикальної прокачки]. Таким чином скорострільність була збільшена в 1,6 рази (до 2,5 пострілів на хвилину), а режим вогню — в 1,25 рази. Для стеження за важливими підсистемами в САУ була встановлена апаратура регламентного контролю, яка здійснювала безперервний моніторинг вузлів озброєння, двигуна, гідросистеми та енергоагрегатів. Серійне виробництво САУ 2С7М було розпочато в 1986 році. Крім того, екіпаж машини був зменшений до 6 осіб.

В результаті завершення ДКР «Піон» на озброєння Радянської армії надійшла САУ, яка втілила в собі передові ідеї конструювання самохідних гармат великої потужності. Для свого класу САУ 2С7 мала високі експлуатаційні характеристики (маневреність і відносно невеликий час переведення САУ в бойове положення і назад). Завдяки калібру 203,2 мм і максимальній дальності стрільби осколково-фугасними снарядами, самохідна гармата «Піон» мала високу бойову ефективність: так, за 10 хвилин вогневого нальоту, САУ здатна «доставити» до цілі близько 500 кг вибухової речовини. Проведена в 1986 році модернізація до рівня 2С7М дозволила цій САУ відповідати вимогам що ставляться до перспективних артилерійським систем озброєння на період до 2010 року. Єдиним недоліком, який відзначають західні фахівці, є відкрита установка гармати, що не дозволяє захищати екіпаж при роботі на позиції від осколків снарядів або вогню противника. Подальше вдосконалення системи пропонувалося проводити шляхом створення керованих снарядів типу «Сміливець», дальність стрільби якими могла б скласти до 120 км, а також поліпшення умов роботи екіпажу САУ.

Броньований корпус машини має незвичайну форму. Кабіна екіпажу винесена далеко вперед. Крім свого основного призначення вона служить також противагою гарматної установці. У кабіні розміщуються командир установки, наводчик та механік-водій. Позаду кабіни встановлено чотиритактний V-подібний дизельний двигун В-46-1 з коробкою передач. У середній частині машини розміщено відділення розрахунку установки. Провідні колеса – переднього розташування. Напрямні колеса розміщені ззаду та при стрільбі опускаються на грунт для надання додаткової стійкості самохідки. Для цієї ж мети використовується і сошник, що нагадує за формою бульдозерні відвал. Він розташований в кормі установки і наводиться в робоче положення за допомогою гідравлічних приводів. Для автономного харчування гідравлічних та електричних систем на САУ крім основного двигуна встановлено дизель-агрегат. Основне озброєння самохідки складає 203-мм гармата 2А44, що має масу 14,6 т. Вона розташована в кормової частини установки відкрито. На знаряддя встановлено поршневої затвор. Приводи наведення знаряддя – електрогідравлічні і механічні. Для наведення знаряддя використовуються як панорамний приціл для стрільби з закритих вогневих позицій, так і оптичний приціл для стрільби прямим наведеням. Боєкомплект установки становить 40 пострілів роздільного заряджання.Але тільки 4 з них (на САУ 2С7М – перевозяться на встановлені та складають недоторканний запас. Решта пострілів перевозяться автомобільним транспортом. Осколково-фугасні снаряди масою 110 кг і довжиною 1 метр переносяться для заряджання за допомогою поворотного підйомного крана, розміщеного праворуч на задній частині корпусу.

В листопаді 2014 року Україна у зв'язку з російським вторгненням розпочала розконсервацію і приведення в бойовий стан наявних установок 2С7. Заходи щодо відновлення і введення до бойового складу здійснювали ремонтні підрозділи ОК «Північ». З відновлених установок було створено 43-тю артилерійську бригаду великої потужності.

29 січня 2015 року з'явилося відео, на якому по підконтрольній на той час проросійським формуванням Макіївці рухається САУ 2С7 «Піон» 19-го артилерійського дивізіону РФ. У квітні 2015 року щонайменше 3 установки 2С7 «Піон» згоріли під час пожежі у військовому таборі Збройних сил рф у Ростовській області.

В травні 2022 року російські пропагандисти показали відео застосування 2С7 «Малка» на Харківщині.

А в 20-х числах травня українські військові 45 ОАБр показали, як виявили та знищили кілька одиниць ворожої техніки на території Пологівського олійноекстраційного заводу у Пологах (Запорізька область), використовуючи безпілотник Spectator та 2С7 «Піон».

17 липня 2022 року 43-тя артилерійська бригада ЗСУ повідомила про знищення ворожої 2С7 «Піон».

24 липня 2022 року в соціальних мережах було поширене фото російської 2С7 «Малка» з розірваним стволом, імовірно через вичерпання ресурсу останнього під час бойових дій в Україні.